Жив-був у горах великий Ведмідь. Не просто ведмідь, а дуже майстерний травник: щодня він готував ліки з квітів, збирав рослини для лісових жителів і щиро любив те, чим займався. Його поважали, до нього йшли за допомогою, а він віддавався повністю. Але з часом щось пішло не так…
Вранці лапи не хотіли вставати. Улюблені квіти дратували своїм запахом. Він почав забувати рецепти, злився на їжачка за дрібниці і втомлювався ще до обіду. А найстрашніше - зникла радість. Навіть подяка зайчика вже не гріла.
Згідно з Maslach & Leiter (1997), професійне вигорання - це не просто втома. Це стан емоційного виснаження, знеособлення і зниження професійної ефективності. І, на жаль, навіть улюблена справа не захищає від цього.
Що зробив Ведмідь?
Він зупинився. Вперше за довгий час вимкнув тривожність і попіклувався про себе. Поїхав у гори, спав досхочу, купався в річці, читав старі нотатки свого вчителя. І поступово Ведмедик почав повертатися до себе.
Повернувшись додому, він:
- почав планувати відпочинок так само серйозно, як роботу;
- делегував частину справ молодому барсучку;
- залишив для себе один день на тиждень без роботи;
- зробив свій простір зручним: нова лавка, тиша, світло;
- щодня запитував себе: «Що я хочу саме сьогодні?»
Згідно з дослідженням Sonnentag & Fritz (2007), для профілактики вигорання необхідні регулярне психологічне відновлення, мікровідпочинки, автономність у прийнятті рішень і розмежування професійного та особистого життя.